Константинова Ілона. Вірші. Частина перша

Дика зірка

Я відчуваю твій сум, дика зірко,

Й холодного серця биття.

Я знаю, супутнице, як тобі гірко

Із неба світить все життя.

Щоночі я бачу тебе за віконцем,

Твій погляд пронизує ніч.

А зранку вмираєш… тоді, коли сонце

Погасить небесного полум’я світ.

Ти хочеш на землю спуститися з неба,

Пожити цим грішним і вільним життям.

А я, мандрівнице, я хочу до тебе,

Я хочу світити як ти, все життя.

Я хочу щоночі з’являтись на небі,

До всіх посміхатися гірко.

Візьми мене, люба, з собою, до себе,

Я буду як ти, дика зірко…

Осінній сум

Багряніє жовтень за моїм вікном,

Все в його стихію плавно поринає.

Вже не пестить сонце нас своїм теплом,

Теплих літніх днів так не вистачає!

Я в осіннє небо сумно подивлюся:

Он пливуть хмаринки чисті і ясні.

Я до тебе, небо, ніжно посміхнуся:

Поверни, будь ласка, літечко мені!

Поверни ту пору хоча б на хвилину,

Літечко чудове, неповторний час.

Я дивлюся в небо, а думками лину…

Теплі дні і ночі згадую щораз.

За моїм віконцем жовтень багряніє,

Скоро й він відійде у блакитну даль.

Та моє серденько тепле літо гріє,

Хоч красуню-осінь буде трішки жаль.

Весна

Недавно срібний сніг лежав

І не співали так пташки.

Тепер же він зійшов, розтав,

Розвіяв смутнії думки.

Весна прийшла. І сонце ясне

Все оживило навкруги.

З’явились проліски прекрасні,

І зеленіють вже луги.

Дзюрчать веселії струмочки

І прославляють всі весну.

Зазеленіли вже листочки,

Ведмідь прокинувся зі сну.

Пливуть по небу хмароньки ліниво,

А на душі і радість, і печаль.

Красуне-весно, ти для мене – диво.

Як прикро , що не вічна ти, як жаль…

Поезія

Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі

Ліна Костенко

Поезія -  це щось таке чудове,

Що йде від Бога, з серця, від душі.

І разом з материним ніжним словом

Ступа в ранкові, свіжі спориші.

Поезія – це сад, заквітчаний весною,

Душі моєї радість і печаль.

Поезія… Вона завжди зі мною

Летить зі снами у небесну даль.

Поезія – це світло серед ночі,

Яке не дасть зайти у небуття.

А для поета вона – сенс життя.

Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Вірю в майбутнє твоє, Україно,

Що високо в небі зорею сія.

І де б не була, та до тебе лиш лину

Душею і серцем, і думкою я.

Хотіли з обличчя Землі тебе стерти,

У ярма тяжкі наш народ запрягти.

Та доньки й сини не дали тобі вмерти,

Самі полягли, аби далі йшла ти.

І сяйвом величним засяяла знову

На цілу Європу, на весь білий світ.

Розквітла і наша співучая мова,

Неначе калини весняної цвіт

Ми будемо жити у нашій країні, .

Плекати свою солов’їную мову.

І будемо гордо іти у майбутнє

В братерстві, єднанні й любові.

Я вірю у долю твою, Україно,

Що високо в небі зорею сія.

І де б не була, та до тебе лиш лину

Душею і серцем, і думкою я.

Пам’яті Лесі Українки

Слово, моя ти єдиная зброє!..

Леся Українка

Моєї творчості натхнення,

Моя небесная зоря!

Коли я чую твоє ймення,

Радіє враз душа моя.

Твоя незламність мене гріє,

Гартує серце моє в сталь.

Й тоді ніколи не зуміє

Його поглинути печаль.

Твій оптимізм мене дивує:

Не кожен може бути оптимістом.

Вірші твої мене чарують,

Наповнені правдивістю і змістом.

О Лесю, так пишаюся тобою!

І вірші пишу, як писала їх ти.

А слово для мене – така ж сильна зброя.

І, вірячи в нього, досягну мети !

До поезії

Ти назавжди у серці поета,

Його пристрасть і його печаль.

Ти – весна, ти – натхнення тенета,

Слова рідного ніжний кришталь.

Ти – змагання, і ти – перемога,

Не над ворогом, а над собою.

До зірок йде крізь терни дорога,

Та простіша вона із тобою.

Коли є ти в житті –це чудово.

Неповторність – то ймення твоє.

Ти душі й мого серденька мова.

Богу вдячна за те, що ти є.

Моє натхнення

Моє натхнення – це весна,

Її тепло, блакитні очі ясні.

Моє натхнення – лиш вона одна,

Тоді ж по-справжньому усе прекрасне.

Уже розтав зими останній сніг,

Прозорим джерелом вода дзвенить,

І сонце падає до ніг…

Та ось вона: жадана мить.

Коли в натхненні очі закриваєш

І поринаєш в фантастичний світ,

Де лиш весна, її одну чекаєш,

І де дерев п’янкий , весняний цвіт.

Так хочеться натхнення не втрачати,

І щоб весна в душі у кожного цвіла.

Коли її ми будем шанувати –

На світі стане менше зла.