Ірина Буднік. учениця 9 класу, член гуртка «Майстерня слова».

Просімо у неба миру

Просімо у неба миру,

Душі вже наші стомлені.

Земля рідна кров’ю омита,

І ріки слізьми наповнені.

Просімо у неба ласки,

Любові просімо й ніжності.

Вже чимало сердець у пастці.

Кожен з нас потребує милості.

Пам’яті Шевченка

Шедеври його цінніші монет.

Творчість - в серцях стільки літ.

Він художник, кобзар і поет.

І талант його - на весь світ.

Він Син України. Він геній, пророк.

Будитель рідної неньки.

Нам би стільки світлих думок,

Скільки було у Шевченка.

Не з’явились на світ ще такі Кобзарі,

котрі в латах кріпацьких цвіли.

Не було ще таких на зорі й на землі,

Котрі б слово своє із руїн підняли,

Піднесли до небес, до незнаних висот,

Як Шевченко, Тарас наш. Борець. Патріот.

Шевченківський вірш - важливий урок.

Його слова живуть до сьогодні.

Шевченко – це геній. Він же пророк.

Нам шлях показав із безодні.

На крилах журавлиних

На крилах журавлиних відлетіло літо

І взяло з собою ті чарівні дні.

Те яскраве літо, спогадом зігріте,

Будем пам’ятати нишком в тишині.

Відлетіло літо, прилетіла осінь,

Принесла з собою диво-полотно.

Розпустила коси, зібрала пшеницю,

Яблука поклала людям на вікно.

Килим на алеї простелила рясно

І у цвіт багряний одягла сади.

Золотава осінь – горда і прекрасна.

Осінь золотава залиша сліди.

А ти лишень тримай…

Падолист спустив усе додолу.

Спустив тебе, мене і ніжність кольорів.

Здається, мить – і зимові ґринджоли

Примчать, як вітер, із усіх боків.

Засипле сніг усі стежки довкола.

Буде мороз і віхола сумна.

А ти лишень тримай в своїх долонях

Частинку мене, в тебе я одна.

А ти лишень тримай. Зігрій мене вустами.

Від твого дотику я тану, як весна.

У сніжно-білім вихорі кохання

Співає серце і цвіте душа.

***

Падають стрімко зі стріхи

Останні зимовії дні.

Не побачимо скоро ми снігу,

Не тремтітимуть зорі ясні.

Десь подінуться люті морози,

Зникнуть снігу кришталики білі.

Нас чекають новії пригоди

Та ще більше в серці надії.