Уже падолист, як актор, відспівав, відшумів.
Дивлюсь у вікно і Тарасову слухаю мову.
А голос дитячий так чисто і світло бринить.
Летить в світ широкий Тарасове мудреє слово.
І душі учнівські воно засіває зерном.
Коли б тільки щедро й багато, як нива, вродило.
Щоб очі дитячі завжди пломеніли добром,
Щоб правди ріка із роками для них не міліла.
А слово Тараса у класі бринить і бринить.
То піснею ллється, то стогне важкими вітрами,
То чайкою квилить, то громом небесним дзвенить,
Сумує і плаче, як рана відкрита, болить…
- Чому занедбали Тарасів святий заповіт? –
Славута-Дніпро у нас гнівно питає, рокоче. -
Чому роз’єднались, чому
Не слухали слово Тарасове мудре, пророче?
Коли ж наша ненька-Вкраїна, нарешті, зітхне?
Коли вже на обрії знову-таки завесніє,
Всміхнеться, нарешті, старенький Славута-Дніпро,
Здійсняться одвічні Тарасові сонячні мрії?
Коментарів (0)
Залиште свої контактні дані чи авторизуйтесь з допомогою соціальних мереж